Актуальність теми.

                                  Ранній вік, за визначенням фахівців усього світу, - унікальний період у житті людини. Малюк копіює,відображає словесно і в діях через емоційні прояви і на рівні вчинків світ, в якому живе. Можна сказати,що ми ліпимо дитину за своїм зразком.

Вона буде такою, якою зробить його соціальне оточення.

Основний принцип програми «Я у Світі» - не вчити і виховувати, а розвивати закладене в дитині природою, допомагаючи їй пізнавати навколишній світ через те,що їй близьке. Програма «Я у Світі» побудована на ігрових принципах. Граючись один з одним діти пізнають світ дорослих, його цінності та культуру, освоюють соціальні ролі й моделі поведінки. У грі дитина відображає значимі для неї події та факти, приміряючи їх на себе і набуваючи неоціненного досвіду взаємодії з оточуючими людьми.

Хочеш бути здоровим— грайся,

Хочеш бути розумним— грайся,

Хочеш бути щасливим - грайся! - стверджує народна мудрість.

Нерідко можна побачити таку картину: у малюка багато іграшок,але він не грається ними. Причин у цьому багато. Найголовніша — іграшки вже себе вичерпали. Елемент новизни зник, а саме він приваблює дитину в першу чергу. Готова іграшка не може дати тривале інтелектуальне навантаження для розуму. Будівельні матеріали,башточки,мозаїки, складачки довше слугують дітям,не набридають йому що їм властива велика варіативність, розмаїття комбінацій. Але й розвивальні здатності таких ігор обмежені. Необхідні ігри нового типу,ігри, які моделюють, власне, творчий процес і створюють свій мікроклімат,де з являються можливості для розвитку творчого боку інтелекту. Такими іграми нового типу є розвивальні ігри.

У розвивальних іграх вдається поєднати один із головних принципів навчання: від простого до складного з дуже важливим принципом творчої діяльності: самостійно за здібностями.

Щоб розвивальні ігри були ефективні,потрібно створити оптимальне предметно - ігрове середовище. Ця проблема досить актуальна на даному етапі педагогічної діяльності дошкільних установ. Створення в дошкільному закладі повноцінного розвивального предметно-ігрового середовища та забезпечення відповідної позиції вихователя в організації діяльності дітей провідний засіб реалізації завдань сучасного реформування освіти.

Адже правильно організоване розвивальне середовище та емоційне спілкування сприяють соціалізації дитини, впливають на всі аспекти її розвитку. Від того,чи зможуть дорослі,які перебувають поряд,оточити малюка увагою й любов’ю, створити необхідні для розвитку умови,залежить його подальше життя.

Зважаючи на всі особливості дітей раннього віку,можна визначити вимоги до організації для них розвивального середовища.

В основі чинної програми «Я у Світі»  лежить принцип комплексного підходу та вільного центрування, запропоновані відомим психологом В. А. Петровським. Передбачається створення в дошкільних закладах функціональних куточків (центрів, зон), в яких розміщені матеріали для стимуляції розвитку дітей з урахуванням їхніх потреб, інтересів, здібностей.

Предметно – ігрове середовище має бути динамічним і мобільним,щоб діти вчилися активно ним користуватися,а також забезпечувати їм свободу дій. Усе обладнання має постійно поновлюватись,видозмінюватись, легко переноситись з одного центру в інший.

Основою розвитку дитини є практичні цілеспрямовані дії,ігрова діяльність,під час яких малюк сприймає предмети і явища навколишньої дійсності,усвідомлює зв'язки з ними. Тобто: середовище має бути джерелом збагачення дитячої діяльності. Визначимо основні принципи облаштування розвивального середовища для дітей раннього віку в дошкільних навчальних закладах:

• Принцип взаємодії;
• Принцип активності,самостійності, творчості;
• Принцип динамічності;
• Принцип вільного центрування,
• Принцип емоційного комфорту,
• Принцип естетичності в добиранні атрибутів та матеріалів,
• Принцип зв'язку з реальним життям,
• Принцип урахування вікових особливостей дітей.

Розглянемо історію розвитку цієї проблеми в роботах видатних педагогів та сучасній педагогічній літературі.

                                       РОЗВИВАЛЬНЕ ПРЕДМЕТНО-ІГРОВЕ СЕРЕДОВИЩЕ

                                     Європейський досвід та новітні підходи

Як відомо, незаповнене і безбарвне предметно-ігрове середовище справляє на дітей негативний вплив, гальмує розвиток особистості. Перенасичене предметне середовище так само погано впливає на психіку малят. І тільки періодично поновлюване, варіативне, оптимально організоване предметно-ігрове середовище має розвивальний вплив, спонукає дитину до активної пізнавальної діяльності, позитивно впливає на її емоційну сферу, мобілізує процеси мислення.

У всіх гуманістичних теоріях та практиках дошкільного виховання минулих часів, як і сьогодні, проблемі створення предметно-ігрового середовища надавалося першочергове значення. Вчення Марії Монтессорі, видатного італійського науковця, базується на принципі природної доцільності розвитку закладених у дитини життєвих сил і  творчих здібностей.

"Без відповідного середовища немає конструктивної діяльності дитини, - пише М. Монтессорі - Оточення дитини - це не просто поєднання предметів для ігор або якогось їх застосування, оточення мусить мати цілісну форму (образ) і орієнтуватись на цілісне сприймання дитини, а не на суму його можливостей". Дитині не потрібне дороге середовище. Навпаки, в ньому має бути "визначена (окреслена) незавершеність, але не безформність".

Особливе місце у предметно-ігровому;, середовищі відводиться дидактичним, розвивальним матеріалам, які використовуються цілеспрямовано та спонукають до роздумів.

У Монтессорі матеріали своєю структурою та логічною послідовністю сприяють сенсорному розпитку. Сенсорний розпиток дитини, з одного боку, забезпечує отримання уявлень про довкілля, а з другого - закладає підмурівок загального розумового розвитку. Матеріали М. Монтессорі - це ключ, що дозволяє дитині потрапити до світу сучасної культури та цивілізації, зрозуміти природу становлення своєї самостійності, своєрідної незалежності від дорослого, а відтак сприяє розвиткові почуття гідності та самоцінності

Німецький вчений Р. Штайнер, засновник Вальдорфської педагогіки мас дещо інший погляд на зміст та функцію предметного середовища, яке вчений називає "фізичним середовищем. Штайнер виступає проти готових іграшок - "продуманих та сфабрикованих інтелектуальною цивілізацією. В дитячих садках Вальдорфської школи вихователі виготовляють іграшки власноруч - це шиті або плетені з ниток ляльки і тварини здебільше без намальованих "облич". Такі іграшки не нав'язують дитині готового образу, а дозволяють творити його під час гри Вважається, що м'які іграшки з ситцю та вовни заспокоюють дитину, тоді як жорсткі, пластмасові породжують напруженість. Так само для будівельних ігор вальдорфці пропонують дошкільнятам дерев'яні дощечки, палички, а не кубики правильної форми чи конструктори: з готових блоків. Посуд для ляльок виготовляється з природного матеріалу - дерева або глини.

Відзначимо, що й французький педагог С. Френе вважав довкілля дитини важливою умовою ефективної підготовки її до майбутнього самостійного життя. Цілком сучасно звучать його слова про те, що навколишнє середовище має бути організоване так, аби спонукати дитину до виконання активних дій відповідно до її життєвого ритму, фізичних та психічних можливостей.

І нині в Західній Європі активно здійснюється пошук створення такого середовища, в якому передбачалися б особливості та перспективи розвитку дітей, їх диференційовані потреби Зокрема, деякі педагогічні новації широко застосовуються у практиці дитячих садків Німеччини, де особливу увагу звертають на невербальний і образний характер педагогічних впливів. Німецькі педагоги і психологи створюють таке предметно-ігрове середовище, де активно використовується верхня частина приміщення. Так званий "третій вимір". Це можуть бути антресолі, верхні галереї, східці з поручнями. Всі конструкції дерев'яні, балки та кріплення не сховані від дитячих очей, аби малята були впевнені в надійності споруди.

Такі конструкції дають дошкільнятам змогу не лише отримати нову оглядовість. а й, що особливо важливо, спілкуватися з дорослими з висоти, себто, знаходячись, так би мовити, над ними, а не поруч. Діти повністю можуть реалізувати свою потребу у лазінні, стрибках, повзанні. У їхньому розпорядженні різноманітні затишні будиночки з гарним інтер'єром, де можна як усамітнитися, так і побавитися разом з друзями. Втручання дорослих при цьому зведене до мінімуму.

Цікаву концепцію розвивального середовища розробила група московських авторів (Л.Кузьмичев, А.Грашин. Л.Майнова, Т.Кашкина. Л.Парамонова, С.Новоселова), запропонувавши комплексний підхід до організації розвивального предметно-ігрового середовища. Враховуючи різноманіть процесів, які відбуваються у розвивальному середовищі, їх можна виділити в окремі специфічні простори, що переплітаються та взаємодіють один з одним, складаючи єдине ціле. Зокрема, структура середовища інтелектуального розвитку і творчості складається з ігрових кімнат для кожної вікової групи, спеціалізованих приміщень для реалізації різних видів творчої діяльності (дизайн-студія, танцклас, студія образотворчого мистецтва, театральна студія, музична зала тощо) та універсальної (для всіх вікових груп) ігрової зони.

Зміст розвивального предметного середовища має задовольняти всі потреби щодо розвитку дитини та становлення її творчих здібностей. Психолого-педагогічну концепцію ампліфікації (збагачення розвитку) розробив академік А. Запорожець. Суть концепції ампліфікації полягає в тому, що оптимальні умови для реалізації потенційних можливостей дитини створюються не форсованим навчанням, а максимальним збагаченням змісту форм дитячої діяльності через спілкування малят між собою та з дорослими.

Створити таке предметно-ігрове середовище можливо за умови дотримання таких вимог:

• предметно-ігрове середовище має бути адекватне вікові дітей та відповідати їх функціональним можливостям з незначним перевищенням ступеня складності;

• предметно-ігрове середовище має бути динамічне, варіативне, різноманітне. Хоча воно організовується дорослими, але повністю підвладне дитині, не обмежує її діяльності, забезпечує повну свободу;

• ігровий простір повинен сприяти орієнтовно-пізнавальній діяльності, що забезпечує засвоєння нових знань, формування розумових дій, розвиток провідних психічних процесів дитини;
• не можна забувати про значення форм і кольору - саме вони надають виразності об'єктам та подіям і завдяки зіставленню допомагають дитині отримати достовірні знання про довкілля. Всі ігрові предмети мають бути якісні, бо що досконаліша форма, то повніше реалізується її призначення. Забороняється використання предметів з розмитими контурами, пропорціями, перекошеними кутами, погано підігнаними з'єднаннями, адже все те впливає на розвиток окоміру, не сприяє вдосконаленню точності рухів. Зовнішній вигляд іграшки (її конструкція, колір, форма, фактура) має спонукати дитину до гри;
• необхідно включати у предметно-ігрове середовище національні, етнокультурні особливості, аби маля творчо прилучалося до духовних цінностей наро­ду, вчилося любові до рідної землі.

Для кожного вікового періоду предметно-ігрове середовище особливе. Наприклад, у дітей середнього дошкільного віку потреба в русі надзвичайно велика, тому в групі слід виділити місце для спортивного куточка. Можна створити в кімнаті доріжку руху, де за допомогою модулів, картинок та знаків буде визначено, які рухи повинні виконувати діти (ходьба, повзання, лазіння, подолання перешкод тощо).

Середній вік - розквіт сюжетно-рольової гри. Діти цього віку вже можуть використовувати предмети-замінники. символи, які дозволяють вийти за рамки реальної предметної дії та відтворити загальний задум у скороченій ігровій формі (наприклад, ляльку годувати не з чашки, а з кубика, уявляючи його чашкою). Ця особливість відіграє важливу роль в інтелектуальному розвитку дитини, отже бажано замість реальних предметів якомога більше пропонувати предметів-замінників. Враховуючи, що в середньому дошкільному віці інтерес проявляється до мови, ігрове середовище необхідно наповнити дидактичними іграми. Більш різноманітним, ніж у молодшому віці, стає матеріал для будівельних та конструктивних ігор, виникає потреба у місці для експериментування.

У старших вікових групах необхідно застосовувати різні матеріали, які сприяють оволодінню читанням, математикою: друковані літери, слова, таблиці, книжки з крупним шрифтом, посібники з цифрами, настільно-друковані ігри з цифрами та літерами, ребуси, головоломки. Так само використовують матеріали, що стимулюють розвиток пізнавальної активності дітей - дитячі енциклопедії, ілюстровані видання про тваринний та рослинний світ, дитячі журнали, альбоми. Обов'язково виділяється місце для дидактичних ігор математичного змісту причому таких де б діти  могли виявляти самостійність у виборі матеріалу. Не забуваймо і про предмети для дослідно-пошукової діяльності - магніти, збільшувальне скло, пружини, ваги, мензурки, великий вибір природних матеріалів.

Одне слово, будь-яке середовище має забезпечувати розвиток творчих компонентів мислення дітей, давати їм можливість вільно маніпулювати об'єктами, конструювати різні моделі бачення світу, вирішувати творчі завдання. В цьому ракурсі повернемося до поняття "універсальна ігрова зона". Йдеться про приміщення з дуже високим ступенем трансформації та різноманітним предметним наповненням. У межах цієї зони можуть розгортатись тематичні підзони: ігрова, спортивна, екологічна.

Предметно-ігрове середовище

Воно організується так, щоб кожна дитина мала можливість займатись улюбленою справою. Розміщення матеріалу згідно з зонами дозволяє дітям об'єднуватися в підгрупи за інтересами. Ігрове середовище не запрограмоване, отже надає можливість для експериментів, конструювання, театралізованої діяльності. Дошкільня має можливість реалізувати свої знання про оточуючий світ у різноманітних іграх, самотужки вирішуючи, що йому для цього потрібне.

Оскільки ігри орієнтовані на стимулювання творчої та пізнавальної активності дітей, середовище можна перетворювати в міру розвитку дитячих інтересів, знань та умінь. У такій зоні мають бути: набори великомасштабних конструкторів кількох розмірів, призначені для дітей різного віку; набори модулів різних форм та різного кольору, з різних матеріалів для спорудження об'єктів; ігрові стінки з дидактичними та проектними іграми, багатосекційні ігрові ширми; площини та пристосування для сидіння у спе­ціально відокремленій зоні для настільних ігор (їх краще робити не прямокутними, а складної конфігурації); м'які низькі меблі - для лежання та сидіння, коли діти відпочивають у перерві між іграми та заняттями; м'які легкі блоки для спорудження "печер", для усамітнення; ляльковий театр (подіум-сцена з мікрозалою для глядачів); спортивне знаряддя: велоергометр, бігова доріжка тощо; різноманітні іграшки (м'які, надувні, плоскі, механічні та ін.).

Уся універсальна ігрова зона наповнена дендрологічними куточками та альпінаріями, де поряд з квітучими рослинами та зеленню розміщуються акваріуми, клітки з птахами, а також екрани, на які можна проектувати різні, періодично змінні, краєвиди (море, квітуче поле, яблуневий сад, засніжений ліс, осінні пейзажі). У таких зонах дітям добре буде розслабитись та відпочити.

                                      Середовище екологічного розвитку

Воно складається з різноманітних елементів, де кожний виконує свою функцію. Доцільно створити зимовий сад з різноманітними рослинами, які відрізняються за видовим складом, зовнішнім виглядом та географічними особливостями. Бажано мати аудіо - та відео екологічні програми, з краєвидами різних географічних та кліматичних зон у різні пори року, які відображають тваринний світ цих зон. Може бути спеціальна екологічна кімната, яка розпо­діляється на низку екологічних зон: міні-музеі, з колекціями комах, кристалів, листя, насіння, камінців, кімнатних рослин тощо. Тут діти можуть класифікувати матеріал за розміром, кольором чи формою, складати розповіді, малювати. Дуже потрібні лабораторії для дослідницької діяльності та експериментування, де діти вчитимуться аналізувати свої спостереження у природі, робити висновки про закономірності та взаємозв'язки.

Окрема тема "живий куточок": у ньому мають бути різноманітні рослини, тварини, птахи, акваріум з рибками. У таких куточках, крім домашніх тварин, можна недовго три­мати жучків, цвіркунів та метеликів, але з однією умовою: взяті з природного середовища комахи та тварини після короткого спостереження мають туди ж повернутися.

Культурно-збагачувальне розвивальне середовище має сприяти залученню дітей до звичаїв, традицій свого народу. Особливу роль належить приділити етнокультурним особливостям свого регіону, народним святам і обрядам.

                                      Фізичне розвивальне середовище

Передбачає такі умови, де б дитина вільно, в індивідуальному режимі реалізувала свої потреби в бігу, лазінні, стрибках тощо. Складається з добре обладнаної зали для ¹ фізкультурних занять, майданчика, басейну, фізкультур­них зон у групах та на прогулянкових майданчиках.

Окремо поговоримо про басейн. У розвивальному середовищі він розглядається не як суто спортивний об'єкт, а скоріше як екологічна зона. Найліпше, щоб басейн мав форму природної водойми, біля якої є штучні "пляж", "зелений берег". Бажано, аби до водного комплексу (крім басейну) були включені сауна та різноманітний оздоровчий душ.

Територія дошкільного закладу також є складовою розвивального простору. Пропонується виділити на території такі тематичні зони: екологічну (сад, город), де б діти могли займатися різними видами сільськогосподарської праці; архітектурно-ландшафтну; спортивно-ігрову; ігрову для моторних, дидактичних, конструктивних, сюжетно-рольових ігор тощо.

Для дидактичних ігор виділяється невеличка тиха зона, де є столики і місце для сидіння. Зона для моторних ігор - це лабіринти, шведські стінки, драбинки, доріжки і майданчики для їзди на велосипедах, педальних машинах тощо.

У зоні для конструктивних ігор має бути обладнання, яке легко трансформується, варіюється, має невелику вагу, надійне в користуванні.

Крім перелічених зон, обов'язково повинен бути майданчик для сюжетно-рольових ігор - ознайомлення дітей з правилами дорожнього руху і формування навичок правильної поведінки в сучасному місті.

Для дітей раннього віку краще створити окрему універсальну ігрову зону, яка відділена від тематичних ігрових зон, оскільки такі малята потребують більшої уваги, постійного нагляду й керівництва з боку вихователя, фізичні можливості їх також обмежені, тому навантаження мають бути значно менші, ніж на дітей старшого віку. Зону для малюків обладнують пісочницями, фонтанчиками, басейнами для плювання, невеличкими гойдалками, тунелями, кубами з отворами для лазіння і прорізання. Доріжки для ігор і бігу мають бути короткі. Потрібні галявинки або майданчики з різними плоскінними іграшками, що легко переносяться і ставляться в різних комбінаціях.

Орієнтація на те, що діти будуть проводити прогулянковий час у тих іграх, які вони вибрали самі, а не в одновікових групах, вимагає нетрадиційної роботи педагогів. Відтак, вихователів доцільно розподіляти за тематичними зонами, аби вони прийшли дітям на допомогу, коли це буде необхідно. Доцільно також створити на території закладу невеличку зону для відпочинку та спілкування батьків. Вона має бути затишна, добре озеленена, аби тата й мами, чекаючи дитину, могли відпочити, поділитися до­свідом виховання, поговорити з педагогами.